Екологічний кодекс людини

«Слід зрозуміти що таке людина, що таке життя, здоров’я і як рівновага, узгодження стихій його підтримує, а роз­бещення руйнує і губить».

Леонардо да Вінчі

Людина – складова Всесвіту

В системі сучасного наукового знання проблема людини вийшла на передній  план. Унікальність феномену людини,  який характеризується єдністю законів  природи і суспільства, створює їй особливе становище, як об’єкту наукового дослідження.

Понад дві тисячі років тому філософія  сформулювала істину, що людина є мі­рою усіх речей. Нині ж, як ніколи раніше, слід визначити основні сутності самої людини, критерії її поведінки і соціальної позиції, місця в світі, відповідальності за долю цивілізації, за соціальний прогрес і гуманізацію сус­пільних відносин.

В науках про людину, в основному, виділяються системи: «людина — приро­да», «людина — суспільство».

Соціальні якості людини породжують­ся належністю її до відповідного суспіль­ства. Ці питання розробляються як суспільними, так і психологічними наука­ми. Природні сили і цілісна організація людини — це питання природничих наук. Згідно з вченням В. І. Вернадського, існує чотири типи організації  живого:  організменний, популяційно-видовий, біоценотинний і біосферний.

Класифікація усіх рівнів і аспектів зв’язків, які характеризують відношення «людина -суспільство»,   «людина — природа», складна і вимагає врахування і вивчення різних порядків як функціо­нальних, так і системних властивостей людини. Важливо виявити найбільш об’єктивні зв’язки суспільних і при­родних її властивостей. Природа люди­ни — це продукт історії, а дія біологічних законів і розвитку людини опосередкова­ні законами соціальними.

Сутність людини визначається не лише її найближчим мікросередовищем, а і зв’язком із більш ширшими сутностями, такими як клас, нація, суспільство і всесвіт в цілому.

В. Вернадський писав: «Людство, як жива речовина, нерозривно пов’язане з матеріально-енергетичними процеса­ми, які визначаються геологічною обо­лонкою Землі, з її біосферою. Воно не може бути фізично від неї незалежним ні на одну хвилину».

Моноліт живої речовини, як цілісне утворення, як «органом» повинен володі­ти єдиним «біосферним геномом» в якості еволюційної «пам’яті» у відношенні власної організованості.

«Геном» біосфери різним чином бере участь в регуляції організованості на всіх рівнях живої речовини, починаючи від крестів, вірусів аж до такої одиниці живої речовини, як сама людина. Доказом такого феномену служить вчення А. Л. Чижевського про компенсаторно-захисні функції біосфери, про реагування біос­фери на космічні поля і потоки випромі­нювання. Організованість моноліту жи­вої речовини і відповідного йому біосферного «геному» проявляються в різних екологічних зв’язках (слабких і силь­них) , це фотосинтез, біогеохімічні цикли тощо. Існують електромагнітні основи організованості біосистем, їх взаємодії з геомагнітним і космічними полями і випромінюваннями.

Космопланетарний процес зберігання і виживання людства слід розглядати, як складову частину еволюції живої речови­ни і планети в цілому.

Кожна епоха розвитку людства має своє слабке місце. Так, ахілесовою п’ятою XX століття стало забруднення нашої планети і її атмосфери. Людство в ба­жанні процвітати і мати матеріальну безпеку, знищує базові системи життєзабезпечення людей, тварин і рослин. Загроза природі зростає. Цивілізація та сучасні технології створені, щоб оберіга­ти нас від природних катастроф, насп­равді ж викликають розбалансування, виводять із рівноваги буквально усе. Основною проблемою тепер стало пи­тання, як нам захистити себе від самої цивілізації, від її технологій.

У цьому контексті тепер, на початку  епохи Водолія, III тисячоліття, яке повинно стати епохою гармонії людини, суспільства, космосу, вкрай необхідно нагадати екологічні закони, від вико­нання яких залежить як життя Людини, так і життя нашої Планети в цілому. Дуже жаль, що практично люди мало знають, та й не прагнуть в основній  своїй масі знати, екологічні закони живого. А не знають — то й не виконують.

Екологічні закони – це група  закономірностей, які визначають  взаємозв’язок окремих біологічних систем, в тому числі  і людини, їх групіровок із оточуючим середовищем. Розуміння  закономірностей планетарного розвитку біосфери та космофізичної  залежності її складових формує основи сучасного екологічного світогляду, яке  необхідне для збереження життя на  Землі.

Людина підтримує своє влсне існування за рахунок  експлуатації водних, грунтових і енергетичних ресурсів істотно пливаючи на планетарний кругообіг речовин, різко  прискоруючи його. Новий обмін речовин, кий виник в процесі виробничої діяльності, має техногенний харакетр і називається антропогенним обміном речовин. Однак біологічний обмін речовин між людиною і природою залишається  постійною умовою життя.

Антропогенний обмін речовин принципово відрізняється від біотичного кругообігу своєю незалежністю і має  відкритий лінійний характер, тобто не пов’язаний із „кругообігом” життя. Це означає, що при вході антропогенного обміну речовин знаходяться природні ресурси, а на виході – отримуються  виробничі і побутові відходи. Забруднення оточуючого середовища поділяють на природні, що викликані якимось природними, за звичай катастрофічними  причинами і антропогенні, які виникають в результаті діяльності людини.

Свого роду екологічна недосконалість стосовно взаємодії людини і природи, полягає в тому, що коефіцієнт корисного використання природних ресурсів дуже низький і складає , наприклад, у відношенні корисних копалин лише 2-10%. Ресурси Землі швидко зменшуються , населення Землі швидко зростає, так в 1960 році на планеті проживало 3 млрд. людей,    в 1975 о. – це вже 4 млрд.; 1987 р. – 5 млрд.; 1999 р. – 6 млрд., а скоро ця цифра дійде до 7 млрд людей. Разом з цим гігантські відходи виробництва погіршують середовище життя, вони не  розкладаються на вихідні речовини, які  заново поступають на виробництво і  не утилізуються. В складній ієрархічній організації живої природи  закладені величезні резерви саморегуляції, проте для  розкриття цих резервів  необхідно  грамотне вмішування в процеси , які протікають в біосфері. Для  цивілізації всю виробничу діяльність  необхідно планувати із суровим врахуванням  всіх можливих  екологічних наслідків.

За період історі розвитку цивілізації накопичені знання  про фундаментальні закони природи, які вчені звели до встановлення загальних закономірностей і  принципів взаємодії людського співтовариства із природним середовищем, яке складає основу екологічних законів сьогодні, а для людини, це дає підстави створення екологічного кодексу, який повинен виконуватись кожним мешканцем планети Земля.

Видатний дослідник природи, зокрема життя річок і лісів, австрієць Віктор Шаубергер, ще на початку ХХ століття  вважав, що людина повинна  бути „слугою у Природи”. Якби людина, людство в цілому, жили у  відповідності до  такого принципу, ми б не мали тієї катастрофічної ситуації із Природою, яку маємо зараз на початку ХХІ століття, коли  цивілізація доведена до краю безодні, коли сьогодні „Природа хвора людиною”. Якщо людина, людство не схаменеться, не стане на шлях лікування Природи, довкілля, не буде  жити в гармонії із  законами розвитку Природи – то такий шлях однозначно веде до Апокаліпсу.

У Всесвіті всі процеси мають свою періодичність. В залежності від маштабів самої системи, періодичність в них різна. Так циклічність розвитку Галактики – це  міліарди років, Землі – сотні мільйонів років, для людства  — тисячі років. За оцінками вітчизняних прогнозистів, для Землі нинішній період циклічності  закінчується у 2015 році (М.Чмихов). Для народів  циклічність розвитку складає близько 530 років, а для людини – це десятки років  — не більше 100-120 років.

Цивілізація вступила в нову епоху  — епоху корінної перебудови не лише  розвитку Землі, а і Сонячної системи, Всесвіту в цілому. Перехід розвитку людства в нове тисячоліття – це  проста антропологічна подія. Ми всі повинні  об’єднатись, зробити все можливе, щоб зберегти, вірніше відновити і закріпити гармонію Природи, Всесвіту. Для цього треба перш за все перебудуватись кожному із нас. Нагадаємо істину – що Земля це наша Мати, а всі ми – частинки Космосу. Згнадаємо в цьому контексті слова  М.Реріха „Людина – перш за все  мешканець Космосу і лише потім житель планети Земля”. В.І.Вернадський підкреслював, що Космом править Людиною.

Космопланетарний процес виживання людства якраз і необхідно розглядати, як складову частку еволюції живої речовини на планеті в цілому.

 Екологія людини – це реальний взаємозв’язок  людини і довкілля

Напевно, уже ні в кого немає сумніву, що існує пряма залежність здоров’я і якості життя людини від середовища її проживання, побутових умов та виробни­чої діяльності. Важливим у цьому плані є ставлення до екології людини. В загаль­ному, екологія — це наука про будову (устрій) багаторівневих систем у приро­ді, суспільстві, їх взаємозв’язок. Екологія людини, спочатку як соціаль­на екологія, була введена в науку в 1924 році (Р. Парк, Е. Берджес). Вона вивчає вплив середовища на людину і вплив людини на середовище.

Екологія людини — це міждисциплі­нарна наука, її характер зумовлений вивченням взаємозв’язку організмів з навколишнім середовищем і вченнями різних наук про живу природу.

Екологія людини або антропоекологія — це комплексна нова дисципліна, яка досліджує загальні закони взає­мозв’язку біосфери, її підрозділів і антропосистеми, структурних рівнів людства, його груп, популяцій і індивідуумів, впливу природнього а також соціального середовища на людину, групи людей. Це екологія людської особистості, людських популяцій, в тому числі і вчення про етнос. В основі її вивчення соціально-психологічні відносини людей між собою і ставлення до природи. Це комплексна еколого-соціальна економічна галузь знань, де всі соціальні, економічні і при­родні умови розглядаються як одинаково важливі складові середовища життя людини, що забезпечує різні сторони її потреб.

Екологія людини вивчає соціальні і природні закономірності взаємодії лю­дини і людства в цілому з оточуючим космопланетарним середовищем. Найго­ловнішим принципом життя є макси­мальне збереження природи як зов­нішньої, так і своєї власної. Це, власне, є об’єднання соціально-економічної еко­логії людини і антропоекології.

Так звана глобальна екологія людини досліджує взаємозв’язок природи і людського суспільства. Людство стоїть на порозі якісних змін, переживає період трансформації у суспільство нового типу. Це повинні бути високі етичні засади, моральність, любов, терпимість, різнома­нітність, розкриття можливостей людсь­кого мікрокосмосу, виявлення талантів і здібностей, цілісне, екологічне мислен­ня, культ краси та чесної праці.

Наявність високих моральних і духовних  засад, суспільної толерантності являються захисним механізмом, необхідним для виживання суспільства.

Все життя на Землі повинно базува­тись на неухильному виконанні людьми основних екологічних законів Людини і Природи.

 Закон всесвіту –закон збереження енергії та речовини

У природі все взаємопов’язане, все віддзеркалює існування колосальної ме­режі зв’язків в екосфері, тобто між різними живими організмами, популя­ціями, видами, а також між окремими організмами і їх оточенням. Приклад дії цього закону можна проілюструвати розглядом зв’язку ланки харчування і концентрацією певних еле­ментів навколишнього середовища в тка­нинах організмів. Будь-яка речовина, що міститься в організмах нижніх ланок харчової системи буде накопичуватись в тканинах представників верхньої ланки.

Якщо взяти концентрацію дусту в грунті за одиницю, то організм дощового черв’яка міститиме 10—40 одиниць, тоді глухарь, який живиться черв’яками міс­титиме 200 одиниць, а людина, яка з’їла глухаря, міститиме надто велику кіль­кість цієї отрути в організмі.

Отже, у природі усе взаємопов’язане.

Ніщо в Природі не зникає безслідно. По своїй суті це фундаментальний закон Природи про вічність матерії. В при­родній екосистемі екскременти і відходи одних організмів слугують їжею для інших. Вуглець, який виділяють тварини, як відходи дихання, є поживною речови­ною для деяких рослин. Рослини дають кисень, який використовують тварини. Органічні відходи тварин слугують їжею для бактерій, які розщеплюють їх на дрібні елементи. Відходи бактерій — це неорганічні речовини, такі як азот, фосфор, вуглець, якими живляться водо­рості.

Якщо людина постійно прагнутиме дати відповідь на питання: куди все дівається, то вона одержуватиме для себе важливу інформацію про те, що будь-яка речовина не зникає в Природі, а лише переміщується із однієї молекулярної форми в іншу, впливаючи на життєві процеси організму, частиною якого вона стає на деякий час.

Сьогодні на Землі накопичено велику кількість різних шкідливих речовин (в тому числі токсичних, радіоактивних), які людина не вміє утилізувати, а отже, не вміє знешкодити. Проблема ліквідації неприродних відходів чи не найголовніша екологічна проблема Планети.

 Природа — досконала жива систе­ма: «Природа знає все».

Людина вважає, що вона, як свідома жива система також  знає все. Однак, це далеко не так, бо будь-яке значне відхилення в природному  середовищі від рівноваги стає шкідливим для нього. Так, сучасні технології повинні були б «по­ліпшувати» Природу, а вийшло навпаки.

Для живих біологічних систем ха­рактерним є висока чутливість до техно­генних факторів. Наприклад, при дії рентгенівським чи гама опроміненням можливі спадкові зміни організмів. Му­тації від такого опромінення згубні, організм гине не встигнувши повністю сформуватись. Коли зміни, викликані екологічними  факторами,  знижують життєздатність організму, він гине рані­ше, ніж ця зміна могла бути передана наступним поколінням.

Цілком ймовірно, що структура тепе­рішніх живих організмів і організації сучасної природної екосистеми чи не найкращі в тому аспекті, що вони були надто ретельно відібрані з різних невда­лих варіантів, так що будь-який новий варіант, скоріш за все, виявиться гіршим за уже існуючі.

Звідси однозначним, напевно, є висно­вок, що будь-яке штучне введення в еко­систему органічних речовин, яких немає в природі, завдасть їй шкоди.

Закон хімії живих систем свідчить про те, що для будь-якої органічної субстанції, яка виробляється організмами, існує в природі фермент, здатний цю субстан­цію розкласти. В природі жодну орга­нічну речовину неможливо створити, якщо немає засобів для її розкладу. Якщо ж все-таки людина створює нову органічну речовину, для якої не існує ферментів, здатних її розкласти на складові, то речовина накопичується в навколишньому середовищі та орга­нізмах і завдає їм шкоди. Отже, до всіх щтучних речовин, які мають біологічну активність, необхідно ставитись дуже обережно і обачливо.

Природа ж як жива, самоорганізуюча система дійсно знає все і все в ній оптимізовано.

 В живій природі усе має свою цінність і вартість.

Ще раз нагадаємо, ще мегаекосистема, або глобальна екосистема, є одним цілим і не можна допустити її загального погіршення. Все, що вибрали люди з екосистеми, потрібно або вернути, або компенсувати. Плати за все це не можна уникнути, хіба що на деякий час відстро­чити.

Принцип „Природа знає краще” визначає перш за все те, що може і що не повинно мати місця в  біосфері. Все в Природі – від простих молекул до людини – пройшло жорстокий відбір на право  існування. Сьогодні планету населяє лише одна тисячна частина  випробованих еволюцією видів рослин і тварин. Онсовним критерієм цього еволюційного відбору – є вписаніть в глобальний біогенний кругообіг, заповненість всіх екологічних ніш. У любої речовини, виробленої організмами, повинен існувати розкладуючий його фермент і всі продукти  розпаду повинні знову включатись в кругообіг. З кожним біологічним видом, який порушував цей закон, еволюція рано чи пізно розтавалась.

Людська індустріальна цивілізація грубо порушує замкнутість біотичного кругообігу в глобальному маштабі, що не може залишатись безнаказним. В такій критичній ситуації повинен бути знайдений певний компроміс, що власне під силу лише людині, яка володіє розумом і має  прагнення до цього.

„На всіх не вистачить”

Сучасні екологи вивели ще один „закон” екології – „на всіх не вистачить” або закон обмеженості ресурсів. Очевидно, що маса поживних речовин ждля всіх форм життя  на Землі кінчена і обмежена. Її  не вистачає на всіх представників органічного світу, які появляються в біосіері, а тому значення збільшення чисельності  і маси  якихось оранізмів в  глобальному маштабі може відбуватись лише за рахунок зменшення  чисельності і маси інших.

„На всіх не вистачить” – джерело всіх форм конкуренції, супернецтва і антагонізму в природіі і,  на жаль в суспільстві.Скільки б ми не вважали класову боротьбу, расизм, міжнаціональні конфлікти суто соціальними явищами – однак всі вони  своїми коріннями знаходяться у  внутрішньовидовій конкуренції, яка приймає інколи набагато жорсткіші форми, ніж у твари. Істотня різниця  в тому, що у природі в наслідок конкурентної боротьби виживають кращі, а в  людському суспільстві – це зовсім не так.

Узагальнену класифікацію законів цивілізації представив російський вчений Н.Ф.Веймерс. Це:

• закон соціально-екологічної рівноваги між тиском на середовище і відновленням цього середовища як природним , так і штучним;
• принцип культурного управління розвитку (накладення обмежень на інтенсивний розвиток і врахування екологічних обмежень);
• правило соціально-екологічного заміщення (необхідність виявлення шляхів заміщення людських потреб;
• закон соціально-екологічної незворотності (неможливість повороту еволюційного руху навпаки від  складних форм до більш простих;
• закон ноосфери В.І.Вернадського – трансформацій біосфери під впливом думки і людської праці в  ноосферу – геосферу, в якій розум  стає домінуючим в рамках системи Людина – Природа.

Перечислимо ще ряд екологічних законів, які важливі для рівноваженості розвитку планети.

Закон біогенної міграції атомів (В.І.Вернадський)

Міграція хімічних елементів на земній поверхні і в біосфері в цілому здійснюєть­ся або при безпосередній участі живої речовини (біогенна міграція), або ж від­бувається в середовищі, геохімічні особ­ливості якого (кисень, окись вуглецю, водень та інші) зумовлені живою речови­ною як тією, що в даний час заселяє біосферу, так і тією, що була на Землі протягом всієї геологічної історії.

Закон вектора розвитку

В Природі будь-який розвиток одно-направлений. Неможливо прожити жит­тя в зворотному напрямку, тобто від смерті до народження, від старості до молодості. Неможливо повернути історію людини назад. Життя живих систем в природі відбувається лише один раз і в одному напрямку.

Закон гомологічних рядів (М.І.Вавілов)

Всі види і роди, які генетичне близькі, характеризуються подібними рядами спадкової змінюваності з такою правиль­ністю, що, знаючи ряд форм в межах одного виду, можна передбачити пара­лельні форми у інших видів і родів. Чим ближче генетичне розташовані в загаль­ній системі роди і види, тим більша подібність в рядах їх змінюваності.

Цілі сімейства рослин в загальному характеризуються певним циклом змінюваності, який проходить через всі роди і види, що складають сімейства.

Закон константності біосфери (В.І.Вернадський)

Загальна кількість живої речовини біосфери для даного геологічного періоду є постійною величиною, константою.

Закон максимізації енергії

У природі в суперництві з іншими системами виживає та, яка найкращим чином сприяє надходженню енергії і яка використовує максимальну її кількість найбільш ефективним способом.

Закон максимуму

Для біосфери кількісні зміни еколо­гічних умов не можуть збільшити біоло­гічну продуктивність екосистеми, госпо­дарчу продуктивність агросистеми понад речовинно-енергетичними лімітами, які визначаються еволюційними властивос­тями біологічних об’єктів і їх співтова­риств.

 Закон мінімуму (Ю.Лібіх)

Витривалість живого організму є най-слабшим місцем в ланцюгу його еколо­гічних потреб. Це означає, що життєві можливості організму обмежує той еко­логічний фактор, кількість якого близька до необхідного мінімуму для організму або екосистеми. Подальше ж зниження його веде до загибелі організму, або до деструкції екосистеми

Закон або правило  незворотності еволюції (Л.Долло)

Живий організм (вид, популяція) не може вернутись до попереднього стану, який пройдений його нащадками.

Закон незліквідованості відходів , або закон побічних впливів виробництва (господарства)

Для будь-якого господарського циклу характерним є утворення відходів, що бувають иезнищувальними, і їх побічні ефекти. Відходи можуть бути лише переведені із однієї форми в іншу, або переміщені в просторі.

Закон послідовності проходження фаз розвитку

Для природної екосистеми фази роз­витку можуть слідувати лише в еволюцій­но закріпленому (історично та еколо­гічно зумовленому) порядку, звичайно від простого до складного.

Закони зниження енергетичної ефективності  природокористування

У природі в ході історичного розвитку при одержанні корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більша кіль­кість енергії.

Закон толерантності (В.Шелфорд)

Природним обмежуючим фактором розкві­ту організму (виду) може бути як мінімаль­ний, так і максимальний екологічний вплив, діапазон між якими визначає величину витри­валості (толерантності) організму до даного фактору.

Закон розвитку природної системи за рахунок навколишнього середовища

Будь-яка природна система може розвива­тись лише за рахунок використання мате­ріальних, енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Аб­солютно ізольований саморозвиток живої системи неможливий. Виходячи із законів термодинаміки, можна стверджувати:

— не можливі ні абсолютно безвідходне виробництво, ні «вічний двигун»;

— використовуючи і видозмінюючи середо­вище життя будь-яка більш високоорганізова-на біологічна система (вид живого) являє собою потенційну загрозу для більш низькоорганізованих систем. Завдяки саме цьому в земній біосфері неможливо відродити життя, яке було, або буде знищене іншими організма­ми;

• біосфера Землі, як система, розвиваєть­ся не лише за рахунок природних ресурсів планети, а й опосередковано за рахунок і під керованим впливом космічних систем і, в першу чергу, Сонця.

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини (В.І.Вернадський)

Вся жива речовина Землі фізико-хімічно єдина. Із цього закону випливає важливий висновок. Шкідливе для однієї частини живої речовини не може бути байдужим для іншої, або шкідливе для одних видів істот шкідливе і для інших. Будь-які фізико-хімічні агенти, які смертельні для одних організмів, не можуть не робити шкідливий вплив на інші живі організми. (Згадаймо боротьбу з шкідни­ками в сільському господарстві). На жаль, це один із найменш усвідомлених і невільно зневажаючих людиною екологічних законів Природи.

Закон напруженої екологічної ситуації

Ареал — це територія чи акваторія, в межах яких спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного.

Територія, де окремі негативні показники здоров’я населення (захворюваність дітей, дорослих, число соціальних і психічних відхилень і т.д.) вищі допустимих норм, є територією напруженої екологічної ситуації.

Закон екологічного лиха (екологічної кризи)

Це стосується території чи акваторії, в ме­жах яких спостерігається перехід від кри­тичного стану природи до катастрофи.

Всі вищевикладені основні базові екологічні закони можуть складати власне „Екологічний кодекс людини”. Якщо кожен член  суспільства буде жити на Землі у  відповідності до законів Природи, завжди пам’ятати, що  людина – це лише мешканець планети, який повинен сповідувати всі закони розвитку Природи. Лише людина, використовуючи силу свого розуму, може направити подальший розвиток біосфери по шляху збереження дикої природи, збереження цивілізації і людства , створення більш справедливої соціальної системи, переходу від філософії війни до філософії миру і партнерства, любові і поваги до майбутніх поколінь.

Екологічний кодекс людини є основою нового біосферного світогляду, який  повинен стати загальнолюдським.

Виконання, кожним із нас, принципів цього Кодексу, дозволить зберегти нашу Землю для наших потомків.

Український інститут екології людини